у 2D Studio мені сподобалась тільки одна робота, її і виставляю:

у 3Z Studio цікавих робіт значно більше, разом із нелюбим мені проєктом ідентифікації Харкова. Але книжковий дизайн є лиш для однієї серії, одне з видань якої вдаліше, ніж друге.

Як завжди, прошу здавати мені явки, паролі, контакти, наводити на видавничі новики і виставляти обкладинки, які необхідно показати.

P.S. Надибав ще отаке диво

 
        * * *
       
        Живя в Петербурге, Шевченко любил посещать трактир около биржи, в котором собирались матросы с иностранных кораблей: голландцы, англичане и другие и в который поэтому очень редко заглядывала полиция. Всегда тихий и кроткий Шевченко, подпивши, приходил в страшно возбужденное состояние, бранил все, и старое и новое, и со всего размаху колотил кулаком по столу. Очевидцы сообщали мне, что подобные «сцены делал», в Венеции, великий зоолог Брем.
        Однажды встретили в Петербурге подгулявшего Шевченка, шедшего с таким же Якушкиным ¹ под руку; они взаимно поддерживали друг друга. Шевченко, обращаясь к встретившемуся с ними знакомому и усмехаясь, сказал: «Поддержание народности».
   
   
        Н. Белозерский, Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц, «Киевская старина», 1882, октябрь, стор. 74. [Див. текст.]

( Примітки )
 

Таварыства Беларускай Мовы падводзіць вынікі сваёй дзейнасьці ў юбілейным для арганізацыі 2009 годзе – у верасьні ТБМ адзначыла 20-годзьдзе. Госьць начнога эфіру – старшыня ТБМ Алег Трусаў.

Слухаць цалкам...

 
        Весною 1860 года, перебралась в Петербург моя покойная мать, и мы наняли квартиру в 9-й линии Васильевского острова. Теперь я стал жить недадеко от Шевченка, продолжавшего оставаться в своей мастерской в академии художеств. Он приходил ко мне каждую неделю по вторникам, когда у меня был назначен один вечер в неделю для приема знакомых, но иногда заходил и в другие дни. Осенью того же года Тарас Григорьевич стал бывать у меня реже. Поводом к этому, как оказалось после, было то, что он намеревался жениться и время его поглощалось на ознакомление с избранною особою. Но он почему-то от меня как-будто скрывал свое намерение, и я слыхал о нем от других, как равно услыхал, что его план жениться — расстроился. Тогда встретил я Тараса Григорьевича, давно уже перед тем у меня не бывавшего, в Большом театре, на представлении «Вильгельма Теля», а он — замечу мимоходом — чрезвычайно любил эту оперу и приходил в детский восторг от пения Тамберлика и де-Бассини, имея привычку при этом восклицать по-малорусски: «Матері його сто копанок чортів, як-же славно!» (Черт побери, как хорошо!). — Чи ти, Тарасе, справді женишся? — спросил я его. — «Мабуть (верно) оженюсь тогді як и ти!» — отвечал Шевченко. С того вечера опять стал Тарас Григорьевич навещать меня, но о своих романических похождениях не говорил ни слова. В конце декабря 1860, а может быть, в январе 1861 года (наверное не припомню), Шевченко явился ко мне во вторник вместе с Павлом Ивановичем Якушкиным, известным собирателем народных великорусских песен. Оба были пьяны до безобразия, особенно Якушкин; Шевченко все-таки держал себя приличнее. Отведя его в сторону, я ему заметил, указавши на многих гостей у меня, что о нем будут распространяться дурные слухи. Это был, однако, первый и последний раз, когда я увидал Шевченка положительно пьяным. Кто знает, может быть, причину тому надобно искать в той сердечной трагедии, которая с ним недавно перед тем разыгралась и которой касаться я не считаю себя в праве, так как знаю о ней мало и то по неясным слухам, но сам он до конца своей жизни мне о том не говорил ничего. Как бы то ни было, видевши Шевченка пьяным только один раз, но видевши его много раз пьющим, я остаюсь при том убеждении, что слухи о его порочной преданности пьянству произошли от его многопития, невредившаго, однако, его духовным силам, и во всяком случае неправы те, которые, благоговевши при жизни поэта пред его музою чуть не до идолопоклонства, после смерти Шевченка стали презрительно называть эту музу пьяною.
        Не могу теперь припомнить: был ли еще хоть раз у меня Тарас Григорьевич после прихода его ко мне с Якушкиным, или то было последнее его посещение. Несомненно помню, что скоро после того он заболел или, правильнее сказать, усилилась и приняла острый характер болезнь, которая уже прежде подрывала его здоровье.
   
   
        Н. И. Костомаров, Письмо к изд.-редактору «Русской старины» М. И. Семевскому, «Русская старина», 1880, т. XXVII.
 

Привіт! Потрібна ваша допомога.

Я пишу курсову роботу, присвячену мовленню українського інтернету. Якщо нескладно, то не могли б ви відповісти на декілька запитань?

Дуже дякую за увагу.


( Анкета )

Натрапив у Мережі, згадав що люди цікавляться кириличними гротесками Та й решта букв цікаві :)

 
        Щирошануємий Тарас Григорьевич!
 
        Совість мене давно вже упрікає в тім, що не пишу, так що ж його писати, коли кирпу-чорнобривку утеряли, уже засватана тоді була, як я писав, та тільки я не знав сего. Горенько, мені здається, їй буде, бо він дідом зовсім вигляда, таки дуже похожий на витрушену калиточку, пом’яту і замазану; а вона, як сливка та, повненька була, а тепер вже й здалася; ще ж і лиха не бачила, а ще ж і пекельні дні настануть. От до чого прокляті злидні людей доводять: він, бач, трошки багатенький, а вона дуже молода та зелена, а батько й мати бояться, щоб не осталась дівчиною, як перва в них дочка; одно, кажу, злидні саме більше лихо роблять, а сім’я велика, а той, як кіт на сало надививсь, та й заходивсь...
        Вона інститутка; оце таку лиху годину робить та школа дівчатам, мабуть, їм там ніхто ніколи нічого не каже ні до ума, ні до серця, та й кому там діло, а тут ще треба й самим пошукати сего добра, їм аби б набрались панської пинфи дівчата та з тим і в світ, а з молодою головою, та ще з таким малим запасом всього доброго як пуститься між людей, та як спіткнеться, то так упаде, що вже б раде і піднятись, так нікуди. Мені здається, пора б уже ці школи трохи почистить, а то вони дуже зацвіли. Я й батька не оправдаю, мені здається, моя дитина хліба не переїсть. А, може, воно все буде гаразд, нехай їм Бог помагає з діточками управлятись як слід; у неї буде дочка, вони вмісті з нею учились в одній школі, так[а] велика, як і мачуха, і син, дванадцять годів уже буде, от і єсть біля кого серце прикладувати.
        Треба самому, Тарас Григор’євич, сюда приїхати, скоріш найдемо, та ще треба таку, щоб був хоть один плуг, щоб було чим хліба робити.
        Діти мої всі кланяються низенько і дякують за добре слово...
 
        Щиро шануючий
        Федот Ткаченко.
 
        1860 года, декабря 6,
        Полтава.
 
        Адрес: учителю гімназії.
 
        Там чи не приїде родич мій з Москви, скубент Березницький, дуже бажає познакомиться з тобою. Хлоп’я дуже щире до вчення і дотепне, він син рідної сестри моєї покійниці жінки.
        Приїжджай, тільки весною, удобніш буде тебе приймати, бо тут давно вже збирається уся Полтава, а зимой і місця не найдемо такого, щоб усім поміститься.
 
 
 
( Коментарі )
 

Такое вот альтернативно-инновационное решение :) Код считывается.

Вопрос прислал Игорь

Здравствуйте. У вас на сайте был обзор логотипа Олимпиады Сочи-2014. А что Вы думаете о логотипе Лондон-2012? Зараннее спасибо. Игорь. Ответ дает Глеб Гуральник

Спасибо за вопрос, уважаемый Игорь! Самым главным преимуществом данного логотипа является его уникальность и неповторимость. Вы не найдете ни одного похожего логотипа со времен начала Олимпийских игр. Он ломает стандарты. Он стал первым в своем роде, он скандальный и эпатажный и вызвал бурю эмоций: как восторгов, так и недовольства. То есть можно сказать на 50 процентов задача выполнена – он безусловно привлекает внимание и запоминается. Недовольных оказалось доволно много, и им есть к чему придраться. Неординарная графика у многих вызывает ассоциации с кружком «умелые ручки» (учимся делать аппликации...). Некоторые считают его слишком «психованым», «истеричным» и «дерганым». Острые и кривые элементы в целом образуют единую квадратную композицию, но где-то на грани риска слится в «кашу». Многие критики кроме ломанных цифр 2012 другого символизма не наблюдают.

Мне этот логотип напоминает тест Роршаха с кляксами, и каждый может увидеть в нем что-то свое (некоторые, правда, не видят). Я увидел упрощенную карту Великобритании (верхняя двойка), олимпийский огонь (ноль), а также прыгуна, пловца, борцов и бегущего инопланетянина :) И еще осталось чуство, что можно разглядеть другие образы. Форма элементов в любом случае наводит на мысли о чем-то динамичном и движущемся - для символа Олимпиады это хорошо.

Вторая ассоциация - игра танграм, где из треугольников, квадратов и т.п. можно складывать разные фигуры:

Цветовое решение стиля Лондон-2012 лично меня как дизайнера раздажает: чистые CMYKовские цвета, на мой взгляд, слишком кричаще-ярки и примитивны.

Выглядит логотип очень современно. Даже чересчур. Он похож на авангардные картины. Те тоже ломали стандарты, вызывали бурю эмоций и возмущения, многие их не понимают; тем не менее своем место в истории они прочно заняли. Я уверен, логотип Лондон-2012 выполнит свою задачу, он не ужасен; просто вызывает много вопростов...

Он тоже займет свое место в Истории. Неподалеку от «Черного квадрата» Малевича :)

Ответ дополнил Олег Сибиряков

Я считаю, что это - один из лучших логотипов для Олимпиады. Отличная и продуманная работа, ломающая стереотипы. Разработчики - молодцы. Как обычно, приглашаем сюда для просмотра других обзоров.

 



( зображення )
 

 
        5 грудня 1860 р., С.-Петербург
 
                Зійшлись, побрались, поєднались,
                Помолоділи, підросли.
                Гайок, садочок розвели
                Кругом хатини. І пишались,
                Неначе князі. Діти грались,
                Росли собі та виростали...
                Дівчаток москалі украли,
                А хлопців в москалі забрали,
                А ми неначе розійшлись,
                Неначе брались — не єднались.


        { «Зійшлись, побрались, поєднались...» }
 

Шановна спільното, як правильно писати, "вона" чи "Вона"?

Самовдосконалення - це є суто українське слово, чи похідне від російського "самосовершенствование"?

Які ви знаєте гарні синоніми на позначення цього поняття?

 
        * * *
       
        Тодішня молодіж з великою пошаною, навіть з побожністю, відносилася до поета, і п. Черепахин ¹, охоплений загальним рухом, не вважаючи на те, що сам він донський козак, поспішився не втратити щасливої нагоди і попросив свого товариша повести його до Шевченка. Тарас жив тоді в Академії. Кімнатка була дуже мала, непривітна, з маленькими вікнами і панував в ній чималий таки розгардіяш; скрашали її трохи тільки малюнки пером самого ж хазяїна їх, що висіли геть-геть по стінах. Хазяїн, огрядний чоловік, лисий, з сивими вусами і трохи похмурим видом, ласкаво привітав гостей словами: «Сідайте, хлопці... Отсе ж тільки що в мене були «овечатка», — так проводив»... Овечатками він називав панночок-українок, що іноді забігали його провідати.
        Звичайно, що розмова велась здебільшого про Академію і як до неї вступити молодим школярам і Тарас де в чому їм порадив. Після сього Черєпахин ще кілька разів до своєї хвороби заходив до Тараса завжди з Софійським і рідко доводилось їм здибати там ще кого іншого. Стрічав він там, як згадує, одного чиновника, очевидячки близького Тарасові чоловіка з якоюсь дівчиною Марусею *. Відносини сього чиновника до Тараса, як здавалося, були дуже щирі і прості і лічився він, певно, своїм близьким чоловіком, бо поводився зовсім вільно, любив співати і таки гарненько виводив українські пісні. Одного разу, зайшовши туди з Софійським [своїм другом], Черєпахин почав читати «Кавказ», котрий в рукопису ходив тоді по руках молодіжі, і Тарас радо став йому помагати, повчаючи, як виразніш і певніш вимовляти українські слова, а далі і сам, не втримавшися, з гарячим натхненням видеклямував свій стихотвір.
        Жив тоді Тарас Шевченко, як помічав оповідач, відокремлюючись — ні в українській громадці, що купчилась навколо Куліша, ні в театрі, ні в залах Ермітажу, де тоді споруджались іноді любительські українські вистави, — жодного разу йому не трапилось його бачити. Ніколи Черєпахин не бачив, але навіть і не чув ні від кого, що Шевченко був коли п’яний або любив упиватися і лихословити [в чому його декотрі докоряють], і не хоче йняти віри, щоб за ним водилась така вада. Взагалі наш велетень-поет зробив на нього враження людини простої, надзвичайно доброї і щиро переконаної в своїх думках.
   
   
        Спогади Е. Г. Черепахіна. Микола Вороний, Згадка про Т. Г. Шевченка, «Зоря», 1894, ч. 5, стор. 110.
       
       
( Примітки )
 

Тут з адным паважаным рэдактарам у нас калі не разгарэлася дыскусія, то ўзьнікла пытаньне наконт ужывання ў беларускай мове прыналежных прыметнікаў.

Мы ў школе, ліцэі і на філфаку заўжды вучылі, што прыналежныя прыметнікі больш характэрныя беларускай мове ў параўнанні з расейскай. Нават такія заданні былі - перарабіць спалучэнні кшталту кніга Алеся ў Алесеву кнігу.

лісінае футра - футра лісы
зязюльчыны яйкі - яйкі зязюлі
бычыныя рогі - рогі быка
антылопіны капыты - капыты антылопы
Марысіны кнігі - кнігі Марысі
Ганчына піяніна - піяніна Ганкі

Зразумела, што ў першым слупку акцэнт на прадмеце, а ў другім - каму ён належыць. Але гаворка была менавіта пра мэтазгоднасьць прыналежных прыметнікаў у беларускай мове, і спрэчка тычылася менавіта антылопіных капытоў. Магчыма, рэдактару рэзанула нязвыкласьць гэтай формы, бо антылопа - дастатковы экзатызм для беларускага вуха?..

Карацей, што вы думаеце на гэты конт?

а згори що? / звідси

 

 
 
 
( Примітки )
 

Чи може все таки: ліщина, кажан, пацюк?

Чи всі названі слова є питомо українські? Бо мені шось наприклад той "лісовий горіх" якось не теє...в горло не лізе.